Фото УНІАН

24 липня 2008 року з проханням надати допомогу та провести журналістське розслідування до мене звернулася сімейна пара Кельбасів, Олександр Петрович і Вікторія Миколаївна. Вікторія Кельбас в офіційній заяві просила розслідувати факт «вимагання та отримання хабаря від мого чоловіка директора ПП «Зодчий Київ» Київ» Кельбаса Олександра Петровича групою осіб в складі двох народних депутатів Сенченко та Веліжинського фракція БЮТ та заступника міністра праці та соціальної політики Барабаша В.В.». Те, що вони розповіли й підтвердили документально, не вкладалося в голові: зазначена група чиновників у прямому смислі об’їдала дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Робили вони це зухвало й безсоромно. Нижче я розкрию механізм їх збагачення на дитячому горі. Поки ж, думаю, читачеві буде цікаво, кого Кельбаси вважають «групою осіб» - здирників, і хто ж вони, ці, за словами Ільфа і Петрова, «сироти»?

Інформацію про них взято з відкритих офіційних джерел. Отже, як пишуть у театральних програмках,..

…головні дійові особи та виконавці:

1. БАРАБАШ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ
заступник Міністра праці та соціальної політики України
Народився 7 листопада 1956 року у Полтаві. Закінчив Полтавський кооперативний інститут за фахом «економіст», пізніше – Київський інститут політології та соціального управління за фахом «політолог, викладач соціально-політичних дисциплін». Кандидат соціологічних наук, автор численних наукових досліджень. Почав працювати у фінансовому управлінні Полтавської облспоживспілки, потім – на комсомольській роботі. Був першим заступником Міністра України у справах молоді та спорту, державний службовець І рангу. Обіймав керівні посади у КБ «Інкомбанк-Україна» та ВАТ «Кредитпромбанк». Одружений, має доньку та сина. Член виконкому Федерації дзюдо України. Захоплюється російською та зарубіжною класикою. У вільний час любить відпочивати на природі.
2. Сенченко Андрій Віленович
1959 року народження, член партії Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", освіта вища, тимчасово не працює, проживає в місті Сімферополі
31.10.2007
"Блок Юлії Тимошенко", № 64 у виборчому списку
 
3. Веліжанський Сергій Костянтинович
•    Голова підкомітету з питань соціальної безпеки Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони
•    Член Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації
•    Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань з'ясування обставин щодо порушення Конституції України та законодавства України Севастопольською міською державною адміністрацією та Севастопольською міською радою, іншими органами виконавчої влади з питань земельних відносин, а також щодо службових зловживань та розкрадання державних коштів при виконанні робіт за Програмою соціально-економічного розвитку м. Севастополя
•    Член Постійної делегації у Міжпарламентській асамблеї держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав
Веліжанський Сергій Костянтинович:
обраний по багатомандатному загальнодержавному округу
"Блок Юлії Тимошенко" – Виборчий блок політичних партій "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", Українська соціал-демократична партія , партія "Реформи і порядок"
Порядковий номер у списку 158
Дата набуття депутатських повноважень: 23 листопада 2007р.

Член депутатської фракції "Блок Юлії Тимошенко" (політичних партій "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", Українська соціал-демократична партія , партія "Реформи і Порядок")

Дата народження: 03 вересня 1960р.
Відомості
на момент обрання: член партії Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", освіта вища, голова спостережної ради ВАТ "Кримзалізобетон", проживає в місті Сімферополі

Як бачите, ці дійові особи згідно зі своїми високими посадами повинні стояти на стражі захисту інтересів громадян і національної безпеки країни. Адже, згідно з Законом України «Про комітети Верховної Ради України», (Стаття 3. Принципи діяльності комітетів): «Комітети будують свою роботу на принципах: верховенства права; законності; гласності; їх рівноправності; доцільності; функціональності; плановості; наукової обґрунтованості; колегіальності; вільного обговорення і вирішення питань.».

Подвійна додаткова угода № 1
Щороку Міністерство праці та соціальної політики України влаштовує тендер на закупівлю послуг з організації харчування дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Підприємства, які перемагають у гонці, протягом року одержують від Міністерства бюджетні кошти, частину залишають собі, на затрати підприємства, а більшу частку переводять на рахунки підшефних шкіл у так званих чорнобильських зонах. Залежно від віку дітей, суми на харчування їм установлено різні. Таким чином, підприємство – переможець тендера, кожен місяць звітує перед Міністерством за витрачені гроші. Без цього звіту міністерство не оплачує харчування на наступний місяць.
Наприкінці 2007 року тендер не відбувся з огляду на відомі політичні події в Україні. Дітей-чорнобильців годували за старими договорами. Лише коли вляглися політичні пристрасті і з’явилося фінансування, Мінпраці організувало обов’язкові за законом відкриті торги, які відбулися 19 лютого 2008 року. Поміж інших комерційних фірм, приватне підприємство (ПП) «Зодчий Київ» стало переможцем з одинадцяти лотів. Згідно з Акцептом і підписаним Доповненням № 1 до Договору № 08/74 від 27 лютого 2008 р., ПП повинно було щомісячно годувати близько 50 тисяч дітей-чорнобильців за такими критеріями:
•    діти від 6 до 10 років повинні з’їдати на 11 грн. 25 коп. за день;
•    діти від 10 до 14 років – 12 грн. 78 коп.;
•    і діти від 14 до 18 років – 14 грн.33 коп.
Як сказано в Акцепті Мінпраці, угода про послуги з надання харчування повинна бути підписана сторонами протягом 21 робочого дня.
На цей момент і до кінця лютого, як випливає з Додаткової угоди № 1 до Договору, діяли старі розцінки на харчування, а саме: для дітей 6-10 років – 6 грн.97 коп., 10-14 років – 8 грн.11 коп., 14-18 років – 9 грн.26 коп. Договір № 08/74 і Додаткову угоду № 1 до нього з такими розцінками датовано 27 лютого 2008 року.

Пройшов лютий, половина березня. Дітей-чорнобильців потрібно було годувати кожного дня, а Мінпраці чомусь гроші не перераховувало. Лише після настійних прохань ПП – переможця тендера, 18 березня гроші були перераховані на рахунок підприємства. Весь цей час підприємство годувало дітей за власний рахунок.
Одержавши гроші, Кельбаси полегшено зітхнули. Але через кілька днів Олександра Петровича запросив до себе на бесіду заступник міністра Барабаш Володимир Васильович. За пропозицією керівника ПП, бесіда повинна була стосуватися умов виконання договору власними силами підприємства, без залучення підрядників.
Олександр Кельбас приїхав у Мінпраці. Розмову з ним заступник міністра Барабаш почав з того, що керівник ПП повинен щомісячно віддавати йому 10% готівкою від перерахованої міністерством суми на харчування. Щоб читач розумів, про які гроші йдеться, варто послатися на підписану Додаткову угоду № 1, п.2, в якому сказано, що «загальна сума Договору складає 63770995 грн.68 коп. (шістдесят три мільйони сімсот сімдесят тисяч дев’ятсот дев’яносто п’ять грн.. 68 коп.). Таким чином, 10%, які хотів одержати від Олександра Кельбаса Володимир Барабаш, становлять 6.377.099 грн. 50 коп. (шість мільйонів триста сімдесят сім тисяч дев’яносто дев’ять грн. 50 коп.).
Непоганий апетит у «сироти». Але Кельбас відмовився і сказав, що не зможе виплатити такої суми, оскільки не лише залишиться сам без заробітку, але й залишить голодними дітей. У результаті тривалих умовлянь високопоставленого заступника міністра Мінпраці В.Барабаша й такого ж тривалого опору директора ПП А.Кельбаса, державний службовець 1-го рангу запропонував таку схему. Він суттєво збільшує щомісячну оплату, але всю цю збільшену суму Кельбас повинен приносити йому готівкою. У випадку ж відмови Олександра Петровича, пригрозив йому розривом договірних стосунків з ПП.
Кельбас опинився в безвихідному становищі. І зараз же, підписана заднім числом, але все тією ж датою 27 лютого 2008 р., з’явилася нова Додаткова угода, однак сума справді була суттєво збільшена. У новому п. 2 йшлося про таке: «загальна сума Договору складає 66124306 грн. 26 коп. (шістдесят шість мільйонів сто двадцять чотири тисячі триста шість грн. 26 коп.)». Як і в попередній Додатковій угоді № 1, з меншою сумою, в п.3, браті-близнюкові п.3 попередньої, йшлося: «Ця додаткова угода є невід’ємною частиною Договору № 08/74 від 27.02.08.».
На обох додаткових угодах № 1 стоять печатки Мінпраці та підписи В.Барабаша.
Таким чином, тимчасово відступивши й відмовившись від щомісячних 10%, В.Барабаш хотів одержати початковий внесок у розмірі 2.353.311 грн.( два мільйони триста п’ятдесят три тисячі триста одинадцять гривень). Без копійок, які він милостиво подарував дітям-чорнобильцям.

Крига скресла!
От тоді Олександр Петрович Кельбас і зрозумів, що він серйозно влип. Усі його попередні потуги щодо виграшу тендера могли піти комусь під хвіст. У той же час він розумів, що Володимир Барабаш готує йому «підставу». А заступник міністра Мінпраці вів свою гру. Розуміючи, що Кельбас у нього в руках, він особисто, а не через секретаря, як минулого разу, запросив його до себе в кабінет. На зустріч Олександр Петрович пішов з увімкненим диктофоном.
У кабінеті, крім його господаря, Кельбас побачив людину в спортивному костюмі. Володимир Васильович відрекомендував спортсмена як Віктора Івановича, заслуженого тренера по дзюдо.
- Йому й будеш передавати гроші, - вказав на тренера Барабаш.
Обмінялися номерами мобільних телефонів. Домовилися, що Кельбас дзвонить Віктору Івановичу по телефону +38067- 444-09-96, і той призначає місце й час, куди директор ПП повинен привезти гроші. А щоб Олександр Петрович не накоїв яких-небудь дурниць, Барабаш попередив його, що в них серйозним прикриттям є такий собі народний депутат України.
Розмова перейшла в довірче русло. Барабаш по-свійськи спитав Кельбаса, чи немає інших аналогічних підприємств, які відмивали б гроші за знайомою схемою?

А дітей-чорнобильців потрібно було годувати щодня. Барабаш гроші не перераховував, вичікуючи, коли ж Кельбас принесе йому гроші.
Подітися було нікуди. Довелося брати кредит. 22 квітня 2008 року, знявши зі свого власного рахунку 320 тисяч гривень, він набрав номер тренера Віктора Івановича. Той сказав, що перебуває на стадіоні «Спартак», і запропонував зустрітися на вулиці Богатирській, навпроти пивзаводу «Оболонь». Тренер страхувався на випадок засади, - місце там проглядалося з усіх боків.
Близько 16.00 Віктор Іванович під’їхав до визначеного місця на чорному «RAV4», пересів у машину до Кельбаса. Той передав йому пакет з 320-а тисячами. Тренер невпевнено взяв його, прижав до себе і завмер.
- Все, - сказав Кельбас. Тренер, як зомбований, вийшов. Одразу після цього ПП одержало від Мінпраці довгоочікувані гроші на свій рахунок.

Депутатська недоторканність у дії!
Гроші, віддані тренеру, Кельбас думав заробити з майбутнього прибутку. Адже сума на харчування дітей-чорнобильців, як йому здавалося, була суттєво збільшена, на відміну від інших аналогічних підприємств-годувальників. Але раптом йому почали дзвонити з районів підрядники ПП і говорити, що щомісячні суми Мінпраці збільшило не лише йому, а й решті членам-переможцям тендера. І схема тиску з боку Барабаша була такою ж: в акцепті сума зменшувалася, а потім, певно у міру поступливості керівників, збільшувалася. Як здогадувався Кельбас, на таких же умовах, які були запропоновані Барабашом йому.
Після одержання 320 тисяч заступник міністра знову запросив директора ПП й настійно просив довести щомісячну суму до 10%.
- Це неможливо, - відповів Кельбас. – Ні за що буде годувати дітей.

Заступник міністра був непохитним і дав час подумати до середини травня, тобто до того моменту, коли Мінпраці переводить гроші на рахунки підприємств.
У травні 2008-го гроші прийшли без запізнення, день у день. Володимира Васильовича брала нетерплячка одержати свої «законні» 10%, і він особисто щодня телефонував Кельбасу. Це тривало протягом тижня, потім його дзвінки припинилися. Але в той же час подзвонили з чорнобильського відділу міністерства й ненароком сказали, що вони перевірили діяльність аналогічних підприємств у Черкаській та Вінницькій областях, і за результатами перевірки договори з підприємствами будуть розірвані. Кельбас розцінив це однозначно як тиск на нього.

Але йому був запропонований інший варіант: принести залишок суми й зайняти місце цих підприємств. Кельбас відмовився, тому що розумів, що невиконання норм у Черкаській та Вінницькій областях - це насправді результат недосконало проведених торгів. Тамтешні підприємства годували на збиток на невеликих сумах. Знову Кельбасу подітися було нікуди, і він зателефонував Барабашу.
Володимир Васильович трубку вперто не брав. Тоді Олександр набрав номер Віктора Івановича. Тренер відгукнувся. Кельбас заявив йому в різкій формі про поведінку Барабаша, мовляв, навіщо він його підставляє.

Тренер призначив Олександру Петровичу зустріч на 16 червня 2008 року, о пів на першу, на Подолі, біля знаменитого пам’ятника Самсону. Однак сам на зустріч не прийшов. Чекав Олександра і його дружину Вікторію особисто заступник міністра Барабаш.
Він запросив Кельбасів у кофейню. Там Володимир Васильович запропонував Вікторії посидіти в іншому залі. А сам провів Олександра до столика, за яким уже сидів мужчина. Барабаш представив незнайомця. Ним виявився народний депутат України Сергій Костянтинович Веліжанський, фракція БЮТ. Одразу ж обмінялися візитками.
Зустріч почалася з критики депутатом та заступником міністра поведінки Кельбаса. Але директор ПП стояв на своєму. Він говорив чиновникам, що норми харчування не дотримуються, що суми умисно зменшуються, щоб підприємство не виконало норми харчування, а це для Барабаша вже привід розірвати договірні стосунки у випадку відмови приносити готівку.
У Кельбаса був ще один привід для хвилювання, про який він повідомив чиновникам. За його відчуттями, його діяльністю зацікавилася СБУ.
- А ти не хвилюйся, - сказав депутат. – Якщо боїшся, що спіймають на гарячому, принось гроші до мене у Верховну Раду, в мій кабінет. Адже депутат – особа недоторканна!..
В розмову вступив Барабаш. Він сказав, що якщо Кельбас хоче одержувати гроші від Мінпраці, він повинен принести їм готівку й акт звірки. Олександру довелося пообіцяти, що найближчим часом він принесе їм 500 тисяч гривень, а решту віддасть після підписання акту й перерахування грошей Мінпраці на рахунок його підприємства. З сьогоднішнього дня він повинен був носити гроші народному депутату Веліжанському в його кабінет. Весь цей час, поки Мінпраці не перераховувало гроші на рахунок ПП, підрядники підприємства годували дітей за власний рахунок і вимагали від заступника міністра грошей. На що він їм відповідав, що має справу лише з підприємством Кельбаса, а не з ними.

Недовіра Барабашу
22 червня 2008 року Олександр Петрович Кельбас офіційно звернувся до співробітників Управління «К» СБУ. Після необхідної процедури оформлення служба почала працювати. Співробітники порадили першого разу нести не всю суму, а 80 тисяч гривень. Мовляв, у них буде більше випадків документування одержання нардепом хабарів.
Проте навіть цих грошей у служби не виявилося. Кельбас позичив 80 тисяч і 24 червня поніс їх у Верховну Раду. Веліжанський, не дивлячись на те, що був у відрядженні, все передбачив.
Кельбас піднявся в комітетську кімнату № 1222. В кабінеті на нього очікував, за його словами, нардеп Сенченко, який наказав покласти принесені Олександром 80 тисяч у сейф. Проте незабаром після того, як Кельбас покинув Верховну Раду, йому зателефонував розгніваний недоодержанням грошей Веліжанський і зажадав зустрічі одразу, як тільки він повернеться до Києва.
Повернувся він 30 червня. Заздалегідь подзвонив Кельбасу, призначив зустріч в аеропорту «Бориспіль». Спецслужби також не дрімали. Спеціалісти СБУ почепили на Олександра апаратуру аудіозапису. Він приїхав у Бориспіль. За ними уважно слідкували.
Понад усе Веліжанського цікавило утворення суми, яку повинен, на його думку, віддавати Кельбас за виграний тендер. Певно, не зовсім він довіряв Барабашу. Одночасно він встиг за короткий передполітний час проінструктувати Олександра й спробував заспокоїти: мовляв, хто ж це вбиває курку, яка несе їм золоті яйця.

У Міністерстві праці та соціальної політики, за словами народного депутата ВР Веліжанського Сергія Костянтиновича, працюють ховрахи [«суслики»], блохи й барани!
Вранці в четвер, 3 липня 2008 року, Веліжанський запросив Кельбасів до свого кабінету № 1222. Але його секретар переплутала букви в прізвищі подружжя, і в бюро перепусток на Садовій перепустку їм не виписали. Тоді Веліжанський особисто спустився вниз і провів дорогоцінних гостей до Верховної Ради. Олександр Петрович знову був обвішаний СБУшною апаратурою, і приніс нардепу на цей раз 100 тисяч. Веліжанський був не на жарт розгніваний.
- Сьогодні ж, одразу, ось такий підхід, - написав він на папері цифру Кельбасу.
Олександр вступив з ним у дискусію, скаржачись на Барабаша.
- Треба дзвонити мені. Ви б одразу подзвонили, і я б вирішив, - запевняв Сергій Костянтинович. Він справді подзвонив Барабашу, і той погодився перерахувати 5 мільйонів гривень на рахунок ПП.
- Коли будуть гроші? - хвилювався Веліжанський. – В мене також є різні зобов’язання…
Перед ким є у нардепа ці зобов’язання з поділу готівки, він не уточнив. Але про це неважко здогадатися.
Врешті-решт домовилися, що сьогодні ввечері, о 16.00, Олександр занесе ще 260 тисяч гривень.
- Напишіть самі своє прізвище правильно, - подобрішав Веліжанський, - а то знову перепустку не випишуть.
Ввечері Олександр Кельбас заніс депутатові 220 тисяч. 40 тисяч з домовленої вранці суми не знайшлося.

Чи можна довіряти спецслужбам?
Далі почалося найцікавіше. Як і попереджував Веліжанський Кельбаса під час їх першої зустрічі біля Самсона, працівники СБУ не відважилися турбувати спокійний плин життя депутата. Більше того, хтось з Управління «К» здав Олександра Петровича депутату і заступнику міністра. Обидва припинили будь-які стосунки з Кельбасом, припинили відповідати на будь-які його дзвінки, а його ПП почали активно перевіряти співробітники підпорядкованого Барабашу департаменту.
Словом, Олександр Кельбас і його дружина Вікторія стали занадто небезпечними для цілої групи державних чиновників. І – беззахисними…

Версія для друку