Поцілунок Стецьківа. Фото УНІАН.

Я не хочу бути просто хвилею, а бажаю стати часткою цунамі!!!
Додавши і власну скромну думку як щодо самої святкової форми відзначення так званого Дня перемоги, так і щодо підозріло провокативної ролі у львівських подіях 9-го травня ВО «Свобода», яка, позиціонуючи себе страшенно опозиційною і антиросійською, фактично підіграла сутній в Україні владі і Кремлю, я вже трохи згодом пригадав ще одну подію річної давнини.

Тоді, напередодні суто провокативного дійства з дратівливою назвою "Волинська різня: польські і єврейські жертви ОУН-УПА" я отримав листа за підписом керівників низки так званих патріотичних організацій. У виразах близьких до істерики мені пропонували терміново зібрати гузно в жменьку і явитися до Українського дому задля участі в організації відсічі цій провокації.

Якщо ж мені з якихось причин не світило потрапити на це бєзобразіє, то пропонувалося, як свідомому патріоту, напружити мізки і вилити свою гнівну відсіч провокативному неподобству в доступний мені медіа-простір.

Мабуть я не дуже свідомий патріот, бо замість того аби прожогом леменутися на потяг чи почати набивати на клаві розвінчальні філіппіки, я замислився.

Якщо влаштовується завідома провокація, то як означити тих, хто знаючи про характер збіговиська, завітає на провокативний захід і візьме в ньому участь навіть в протестній формі?

Правильно, учасниками цієї забавки, тобто свідомими чи не свідомими провокаторами. І різниця поміж тими, хто влаштовував провокацію, і тими, хто на неї повівся, приблизно така ж, як поміж розвідником і шпигуном: свої агенти - розвідники, чужі - шпійони.

Хоча по суті обоє рябоє - лазутчики, сексоти, стукачі. Одним словом - суки-провокатори.

По-друге, виникає ще одне питання: а чи варта дріб'язкова провокативна подія широкого інформаційного супроводу?
Мені вже неодноразово доводилось писати, що українська панівна верства, як політична сила, достатньо монолітна. Просто вона поділена на декілька кланів-фракцій, котрі чи то по домовленості поміж собою, чи то ситуативно, використовуючи популістські ідеологічні симулякри та методи розкільної пропаганди почергово опиняються при владному кориті.

Колись Кучма на виїзній колегії МВС в Харкові, влаштувавши серйозну головомийку ментівським генералам, кинув незабутню фразу: "Я не знаю де закінчується міліція і починаються бандити?!". Так і з українською владою та опозицією до неї. Поділ цей абсолютно умовний.

За великим рахунком влада і опозиція в Україні грають на одну руку проти третього "партнера", ім'я котрому лохоторат.
Але лохоторат вже не той. Він теж де чому вчиться. Достатньо подивитися хоча би на знущально малочисельні і малокорисні протестні мітинги з будь-якого приводу так званих парламентських опозиційних сил на протязі останнього року.

Лише ті акції, на яких ця опозиція присутня була мінімально (т.зв. Майдан-2) або відсутня взагалі (страйк освітян) давали хоч якийсь ефект. Люд почав включати мізки і перестав вестись на симулякрові забавки владоможців,  а виходити захищати по-справжньому власні інтереси.

Аби не бути голослівним наведу листа від одного знайомого – колишнього  БЮТ-івця. Його зміст  свідчить про те - в якому саме напрямку відбувається згадане включення мізків і опосередковано пояснює чому саме так мало бажаючих лягати кістками за ту ж таки Юлю чи Югочку.

"Я не буду більше протестувати, бігати з прапорами, волати в мегафони, дудіти клаксонами чи бовваніти в натовпі із транспарантами - це безглуздя. Це навіть дурніше, ніж воювати із вітряками. Це як під час пожежі віялом розгонити дим, замість гасити полум'я.

Треба боротися із причинами, а не з наслідками. А причина усіх бід в Україні одна - корумпована олігархічна влада. Єдине вірне рішення - це повна зміна системи влади в Україні. Все інше - це ганяти дим.

Алгоритм незмінний: вони роблять щось проти нас - ми виходимо, вони йдуть на поступки - ми відступаємо. В цей час вони непомітно роблять щось іще. Ми знов накочуємось і відступаємо, як хвилі на берег, але по суті нічого не змінюється.

Я не хочу бути хвилею, котра розбивається об скелі. Я хочу бути часткою цунамі, що накриє із головою!

Улюблена тактика влади - це запустити болюче питання, як димову завісу. І поки люди обурюються - непомітно протягти десяток вигідних їм і невигідних нам рішень.

Так і з приводу хоч Харківських угод, хоч «святкувань» 9 травня у Львові: апазіція кидається яйцями та димовими шашками, одні «патріотичні» провокатори лупцюють своїх аналогів, усі піаряться, створють видимість боротьби.

Насправді ж, це заповітна мрія влади - взяти протестні маси під контроль, підім'яти їх під себе через так звану опозицію. Тому що стихійні протести чи організовані контрсистемними силами (а вони рано чи пізно в Україні з'являться) дієві акції - це єдина реальна загроза існуючому режиму.

От влада руками опозиції і намагається відволікти ці процеси в необхідному для себе руслі і взяти їх під контроль.

І сьогодні черга її провідників  виконати завдання - стати знаменом протесту, яким донедавна був Янукович.

Але ми вже не маленькі, на казочки не ведемося. Нас вже не купити на агітацію та обіцянки. Тому що таж таки Тимошенко здавала національні інтереси, намагаючись продати стратегічні підприємства за 5-10% від їх реальної вартості, заганяючи в боргову кабалу як країну в цілому, так і мільйони громадян індивідуально. Чи хтось вважає, що тодішня банківська криза трапилась випадково?

Або взяти Луценка, за часи керування котрим МВС, рівень ментівського свавілля та корупції сягнув вершин, які навіть за часів Кучми здалися б захмарними і перевершити котрі спромігся лише Могильов.

Але на "усі п...си, одна я - в білом" навіть моя бабуся не ведеться. Тимошенко (як і Яценюк, Тігіпко, Луценко чи той таки Тягнибок) - невід'ємна частина системи, вони не мислять свого життя без неї.

Тактика влади і опозиції дуже проста - вкинути симулякрову проблему (із ЧФ, мовою, «святкуванням» Дня перемоги, тощо) в маси задля випускання пару. А тим часом тихцем значно збільшуються податки, знищується малий та середній бізнес, зростає безробіття, галопує інфляція, менти із бандюками вже як відверті союзники  рейдерствують, власний народ фактично перетворюється на жебраків.

Проблеми бюджету не вирішуються за рахунок олігархії, а вішаються на пересічних громадян - дрібних підприємців, платників податків, кінцевих споживачів товарів (збільшення акцизів на алкоголь та тютюн; введення так званого податку на воду; збільшення ставок митних зборів, що одне лише обійшлось для кожної української родини у додаткову дірку в річному сімейному бюджеті в 1200 гривень).

Понад те, ведуться постійні переговори із МВФ про надання чергової і чергової кредитної лінії на десятки мільярдів доларів.
Звичайно ж, наприклад,  відчуваючи певне приниження як громадянин України, тим не менш я загрози незалежності України від пролонгації перебування купи брухту під назвою ЧФ в Севастополі не вбачаю, а от від зросту зовнішнього боргу в 2 рази - бачу. Його наша економіка в стані глибокої рецесії просто не винесе.

Але хіба хтось в опозиції говорить про кредити? Та і як вони можуть щось заперечувати, якщо самі їх постійно брали?!

Вони ОДНАКОВІ.

Особисто Тимошенко, Луценко, Порошенко, Янукович, Черновецький, Тягнибок почавши платити мітингувальникам, дискредитували будь-які форми вуличних протестів. На них вже ніхто не реагує. Самі винні.

Я не буду виходити на акції протесту, організовані апазіцієй, котра насправді є частиною системи. Най Багіня хоч розірветься, волаючи про консолідацію. Я не буду забезпечувати масовку, не буду вестися на відволікаючі маневри, а буду намагатися розібратися в суті, котра прихована за цими симулякрами.

Я не хочу бути хвилею, котру спрямовують на хвилерізи. Я хочу бути часткою цунамі, що торить шлях!

Я розумію, що хочеться дії - я і сам такий, але треба дорослішати і шукати більш ефективних методів спротиву. Тому що на будь-який Майдан вони придбають собі "контр майдан" - а відсутність результатів тільки додасть розпачі і зневіри у власні сили у нас.

На фоні протестів з надуманих приводів якось практично малопомітно трапилась узурпація влади. Чому відсутні багатотисячні протести з цього приводу?

Може тому, що лідери тієї ж таки "апазіції" несправжні? (Знов, до речі, топ-чутка сьогодні це перемовини поміж ПР та БЮТ з приводу збільшення прохідного бар'єру на виборах до ВР до 7-10%- Автор).

Може когось ще можна таким чином розвести, але вже не мене. І я закликаю не вестись на симулякри, а вести системну боротьбу.

Я не хочу бути хвилею, котра розбивається об скелі. Я хочу бути часткою цунамі, що трощить скелі!

Досить чекати допоки хтось зробить роботу - треба робити її самому. Досить вимагати щось від влади - час ставати владою. Готувати кадри, програми розвитку, будувати системи альтернативного управління.

Повністю ігнорувати всі провокації влади і опозиції, і зчепивши зуби робити свою справу - будувати Організацію, систему Спротиву. Налагоджувати зв'язки, агітувати, вчитися і вчити інших, розвиватися, нарощувати сили і можливості.

Я буду часткою цунамі, що знесе весь бруд з моєї землі, моєї України!".

Так невже ще хтось плекає ілюзії, щодо існування в Україні опозиції. Вона у нас зникла не встигнувши з'явитися - десь на початку 90-тих.

Те, що ми називаємо опозицією - є усього-на-всього злочинним угрупуванням єдиної владної банди, котре відрізняється від іншого лише тим, що тимчасове перестає контролювати державний "общак".

Наша опозиція це не більше ніж симулякр, фантом, для розводки лохоторату.

Справжню опозицію треба створювати і в мене є надія, що наше суспільство нарешті отримало від владоможців потужного копняка саме в цьому напрямку.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола"

Версія для друку