Версія для друку
Світлина з інтернету

Великий політичний скунс

Позачергове засідання Ради закінчилося. Можемо підбивати підсумки. Продуктивність чергових позачергових зборів депутатів цього разу була геть низенька. Але іноді найцікавіше навіть не те, що відбулося, а те, чого не сталося.
 
Звісно ж, мова найперше піде про Саакашвілі. Вибачайте, якщо вийде трохи багатослівно, але Саакашвілі - це та персона, яка не спонукає до лаконічних жанрів. 
 
Отже, Міхо поки пролітає, як фанера над Парижем. Кожен раз, коли в Зеленського раптом виникає дилема "з красивими, чи розумними", на час терзань і "страждань молодого Вертера" мусять знайти якихось ідіотів, які погодяться саме на місію ідіотів та деструкторів. Сама фракція слуг уже давно звиклася, що вказівки зверху обговоренню не підлягають і протистояти небажаному рішенню можна тільки тихенько витягуючи карточки та поспіхом виходячи з залу. Так було й при формуванні уряду Шмигаля, й при заведенні туди двох людей із попередньої влади Порошенка та Гройсмана. Тому, коли їм сьогодні зранку нагадали, що в них, виявляється, формально продовжує діяти положення про 70%, у деяких щелепи до підлоги попадали. 
 
Йдеться про те, що коли на засіданні фракції якесь рішення підтримують 70% слуг, то це обов'язкове голосування, а коли менше, то повна вольниця.
 
Ще вчора штатні політтехнологи та нардепи знали, що Саакашвілі - зло, якого не уникнути. Знаю, що й у Шмигаля готували подання в Раду. Ми вже й забули, що президент узагалі не має права голосу (за винятком ненав'язливих прохань) в кадрових питаннях уряду, окрім двох своїх міністрів. Подання повинен робити прем'єр. 
 
Ну, а він у нас "дюже самостійний". Знав, що його заганяють на мінне поле, але сперечатися не смів. Не дарма ж йому дозволили взяти до Кабміну лише одного свого міністра, а він це, скривившись, проковтнув. Але це все було вчора...
 
Сьогодні мусило дещо помінятися. Мотивів кардинальної зміни настроїв не знаю, але все таємне колись стає явним. Поки чітко бачу лише один зовнішній важіль. Це демарш влади Грузії. 
 
З колишньої батьківщини космополіта Міхо, від якої він навіть формально відрікся ("У меня одна родина. Это Украина. И я хочу здесь остаться!"), прозвучало недвозначне попередження. Грузини пообіцяли відповісти на таке призначення жорстким міжнародним демаршем. Навіть пригрозили відкликати свого посла з України. 
 
Хтось скаже: "Тільки й страхів!" А ні! Для багатьох в Україні, де про цю країну гуляє купа міфів, видасться дивним, але після втечі Саакашвілі й короткого періоду, коли нова влада доказувала, що вони не маріонетки Кремля, Грузія різко підвищила свій рівень міжнародної суб'єктності. Раніше Грузію в ЄС, НАТО, США розглядали, як причіпний вагончик до України. Знаю з особистого досвіду спілкування з грузинськими й західними урядовцями та з аналітики наших МЗС і РНБО. 
 
Наприклад, усі прагнення грузинів увійти до ЄС та НАТО розбивалися об негласну, але чітку норму: усе отримаєте тільки після України. Міжнародні ініціативи (наприклад, політику сусідства ЄС) обговорювали й узгоджували з Україною, а Грузії доносили позицію через посередництво нашого МЗС. Таку принижену роль багато в чому погодив сам Саакашвілі, опираючись на добру волю Ющенка, чим заклав міну сповільненої дії під зовнішню політику своєї країни після відходу Віктора Андрійовича. 
 
Щоб розвіяти міфи про улюбленця заходу Саакашвілі, просто згадайте початок російсько-грузинської війни 2008 року. Усі основні країни Заходу відреклися від Грузії: США та Франція засудили не московитів, а грузинів(!!!), Німеччина демонструвала повну байдужість (навіть не "глибоку стурбованість"). 
 
Коли московська орда повністю зайняла сепаратистські анклави та влаштувала різню в грузинських селах, окупанти полізли далі: Горі, Поті, головна траса Грузії, перетнуті всі лінії енергопостачання... Ворог просувався вже за пару десятків кілометрів від Тбілісі, на його шляху не залишилося жодного грузинського батальйону. Грузію тоді врятували від окупації не сильні світу цього, а президенти трьох маленьких країн Балтії, Польщі й України, які стали живим щитом у Тбілісі. 
 
Головним мотором захисту незалежності Грузії став президент Качинський, який змусив партнерів по ЄС і НАТО переглянути позицію. Але потім Саакашвілі все ж змусили підписати один із найганебніших капітуляційних планів імені Саркозі-Медвєдєва, який підтримали в США...
 
Але от, після втечі Саакашвілі у свій Ростов (на жаль, для нас ним зрештою виявився Київ), дуже скоро позиції помінялися. Грузію чітко відділили від України в міжнародній суб'єктності. Ця невелика країна має дуже добрі контакти в ЄС та США й може вибудовувати певні тренди в цьому регіоні.
 
Саме пані президент Грузії восени минулого року мала повноваження змусити Зеленського повернутися до політики євроатлантичної інтеграції та затягнути його на Саміт НАТО. 
 
Заохочуваний обіцянками Путіна, Зеленський тоді пішов на безпрецедентний крок - щоб уникнути прямого тиску, скасував у останні дні давно й подвійно підтверджений візит Саломе Зурабішвілі до Києва. За це ми всі доволі дорого заплатили в падінні значимості України в цивілізованому світі...
 
Зараз прямі погрози з боку Грузії ігнорувати вже надто ризиковано. Зеленському, кров з носа, потрібні західні гроші, інакше він може й до кінця літа не досидіти. А Грузія має деякий вплив на головних гравців, які формують позицію МВФ. 
 
Не знаю, чи це Зеленському повідомили в прямий і доступний для нього спосіб, чи сам дошурупав, але грузинського чинника я б не скидав з терез. Добавлю, що для Грузії персона Саакашвілі набуває все більшого сенсу. Там одна за одною розкручуються провадження про "елітарну" корупцію, катування в тюрмах, переслідування опозиційних журналістів, убивство Зураба Жванії та тиск на слідство, щоб поховати цю справу. 
 
Нинішня влада там також має вдосталь своїх скелетів у шафах, тому переведення стрілок на попереднього узурпатора та корупціонера для них дуже бажане. А після того, як Саакашвілі спробував руками Семенченка і його бійців влаштувати в Тбілісі збройну провокацію під час минулих президентських виборів, це ще й питання національної безпеки.
 
Але я не хочу самовпевнено виставляти цю версію, як єдино вірну. Ще раз застережуся - це тільки гіпотеза. Думаю, що жорстка позиція Грузії була лише одним із компонентів, який загнав нашого наполєончика в стан глибоких терзань і метань. Філософська теза про Буріданового віслюка - це якраз про нього. 
 
Можу припустити, що Зеленського в паніку могли загнати й внутрішні фактори. Наприклад, припускаю, що до нього міг прорватися Шмигаль й випросив ще трошки часу нормальної роботи для свого уряду. Також Зеленському могли пояснити, що така "геніальна ідея", підсунута Єрмаком, походить не від самого Єрмака, а має довші корені й належить до сфери інтриг Коломойського, якого наш зеленосяйний усе більше побоюється. 
 
Щоб там не відбулося, але сьогодні Саакашвілі дістав гарбуза, а лаври винуватця його фіаско взяла на себе фракція слуг. Міхо явно не очікував такого результату, бо ретирувався доволі поспіхом та розгублено. Спілкування з журналістами взагалі було в стилі "я у мами дурочка". Не знав, як повестися й косив під ту ж таки "дурочку", що в нього й раніше непогано виходило. Його недовгий і рваний спіч перед журналістами, яких оминути чисто фізично не зумів (йому не розповіли про підземний перехід з Ради? чи не пропустили?), був примітивний. Надто примітивний навіть для не особливо інтелектуального Саакашвілі. Це був майже дослівний повтор старих тез, коли його перший і другий раз представляв Порошенко. Він навіть фраз нових не вивчив...
 
Про деякі з цих фраз, попри їх повну беззмістовність, усе ж треба згадати. Розповідав про бідний дрібний бізнес в Україні, над яким знущаються останні 30 років. Відмітьте: не в ці місяці, коли власники великих мереж, агрохолдингів, підприємств себе пролобіювали, а дрібного виробника чи торговця за умовами карантину прирікають ледь не на вимирання. Не восени минулого року, коли слуги в турборежимі протягнули так званий антифопівський закон. 
 
А за 30 років. Фраза звичним плебеєм заковтується на «ура», як і весь популізм у виконанні крейзі-Міхо. А для думаючих - за минулі чверть століття в Україні була вибудована логічна схема, згідно якої малий бізнес не розглядається, як наповнювач бюджету, а як соціальна програма працевлаштування й самозайнятості неприлаштованих в наших складних умовах мільйонів громадян. 
 
Мало де в світі є таке явище, як наша спрощена система чи єдиний податок, а також мінімалізований контроль. Їм би ще захист від бандитського й ментівського свавілля та доступні мікрокредити... А знищувати цей клас і міняти вектор на викачування з них грошей обрала саме нова влада. 
 
Але Саакашвілі в своєму популізмі був абсолютно щирим. Він навіть не здогадується, яка в нас система оподаткування, ведення бізнесу, які реформи впроваджувалися, а які забуксували. Навіщо все це знати віце-прем'єру з питань реформ? Він же має завчені ще з 2015 року коронні фрази й може їх повторювати за будь-якої погоди.
 
Ще товариш Міхо сказав дещо про МВФ. Краще б змовчав. Тепер я все більше утверджуюся в думці, що його підсовують від Коломойського саме для того, щоб розвалити переговори й підштовхнути нас до дефолту. 
 
Він заявив, що Зеленський доручив саме йому вести переговори з Фондом про кредит. Це саме по собі абсурдно. 
 
МВФ веде переговори з тими, хто може відповідати за надані фінанси. Це Нацбанк та Мінфін. На щастя, голову НБУ Коломойському збити так і не вдалося, а міністром фінансів, після відставки прийнятної для Фонду Маркарової, залишили не конфліктного та антимвфівського Уманського,а статечного Марченка з попередньої влади. Ще до переговорів долучають прем'єра та, для вишеньки на тортику, іноді президента. Який ще там віце-прем'єр без портфеля?!! 
 
Тим паче, що Саакашвілі доповнив це самозванство ще й тупою фразою, що це він буде визначати, куди підуть запозичення, добавивши, що знає до яких бюджетних потреб їх використати. 
 
Таки добре, що сьогодні його не призначили, бо після таких висловів новопризначеного урядовця у Фонді звично призупиняють переговори й вимагають дезавуювання заяв. От тільки певності, що Саакашвілі таки вилетів, як корок із шампанського, нема. Ті, хто лобіювали його призначення можуть подвоїти зусилля. Сам Міхо має шанс пробитися до вічно переляканого Зеленського й щось йому наговорити про ворогів-диверсантів, які зірвали такий "геніальний план порятунку країни", а головне - її преЗЄдєнта. Плюс, хтось може й пояснити, що Саакашвілі - це великий політичний скунс, який, коли його вже витягнули з нори, усе одно почне смердіти. То нехай спершу трохи посмердить в уряді, а не прямо на президента. Усяке може ще бути. 
 
Але весь цей кадровий хаос і голод, наявність якого лише підтвердила епопея з Саакашвілі, не вселяє оптимізму.
 
До речі, повертаючись до нашого старого анекдота про стюардесу й "досить розпусти": стюардесу поки ще не відкопали, розпуста триває між пілотом та бортінженером...
 
Назад до архіву Версія для друку