Версія для друку
Світлина з інтернету

Спростовано Новими Санжарами

Пригадуєте ті дикі години, коли наша злочинна влада, вочевидь умисно, ще більше підігрівала істерію (або ж тітушки Авакова ще не встигли в Санжарах десантуватися), чи може виявляла свій цілковитий управлінський параліч. Це проявилося десятьма кругами літака з Уханя над Полтавщиною.

Далі дозаправка в Києві, безглуздий переліт до Харкова й уже звідти транспортування евакуйованих на зустріч озвірілому натовпу, розігрітому власною середньовічною дикістю, алкоголем та провокуваннями емісарів зеленої влади. Це все було абсолютним сюром.

Тієї миті я реально остерігався за життя всіх, хто перебували на борту. У нас же при владі не просто рідкісні відморозки, але ще й абсолютні ідіоти. Навіть найкращий аналітик не збагне, що в них коїться в головах...

Саме тоді я згадав один дуже гарний, хоча й вельми наївний фільм за участі незрівнянної Софі Лорен «Перевал Кассандри» з 1976 року. Хто заскучав за гарним давнім кіно, яке раптом стало актуальним для нинішньої України, може його подивитися на вихідних за цим посиланням (припускаю, що є й кращі варіанти дубляжу, в тому числі й українською, але поки не знайшов).

Його короткий зміст полягає в наступному:

Терористи вриваються в штаб-квартиру ВООЗ і там випадково розбивають контейнер із збудником легеневої чуми. Одному з них удається втекти від поліції та заховатися на поїзді Женева-Стокгольм. Пасажири миттєво заражаються від нього страшною хворобою. Усіх їх ізолюють, вагони заварюють і вирішують, що робити з хворими пасажирами, щоб і розповсюдження хвороби не допустити, й скандальну подію приховати.

Відповідальний за операцію полковник та функціонерка ВООЗ вирішують пустити поїзд до Польщі (наївність: тоді соціалістичної країни, за "залізною завісою"!), де в колишньому нацистському концтаборі можна забезпечити карантин. Але дорогою потяг має пройти старий і нестійкий міст над ущелиною. Ті, хто організовують операцію, знають, що він не витримає і поїзд розіб'ється. Але знає про це й один пасажир, колишній в'язень того самого концтабору.

У вагонах підвищують рівень кисню із закріплених балонів (полковник розраховує на вибух і гарантовану загибель усіх:пасажирів, машиністів, своїх солдатів). Однак, кисень сприяє швидкому подоланню смертельної недуги (кажу ж, фільм у чомусь трохи наївний). Пасажири дуже швидко виздоровлюють, але розуміють свою приреченість від катастрофи. Ті, хто в першому класі, борються за життя, урешті підривають стик, відкріпляють пару останніх вагонів та рятуються. Усі решта гинуть...

І два висновки:

1. Скільки ж гидоти мала натворити за лічені місяці ця влада, щоб її дії могли викликати аж такі страшні припущення й порівняння!..

2. У фільмі є заможні пасажири (евакуйовані з Уханя) і ті, хто організовує перевезення на карантин, а насправді - убивство (представники влади, тут - Зеленський, Аваков і вся їхня гоп-компанія). Але там нема Нових Санжар і озвірілого натовпу, який би в нашому випадку мав напасти на врятованих, закидати їх камінням і скинути у прірву вслід за попередніми вагонами. Просто в світовому кіно є звихнутий принцип "політкоректності": злодіями можуть бути лише багаті й успішні, а бідні й прості - завжди втілення добропорядності.

Справжня історія Титаніка спростовує цю ілюзію. Та що там Титанік! Спростовано Новими Санжарами та ще купою інших сіл і містечок в Україні, де готувалися "дружньо й співчутливо" зустріти своїх евакуйованих співгромадян...

Тому наш сценарій навіть підліший за своєю суттю...

Тарас Чорновіл

Назад до архіву Версія для друку