Версія для друку
Світлина з інтернету

Розбудити і об‘єднати

ДО ПИТАННЯ ПРО ЯЛОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ

Ситуативний підхід до будь-якого явища таїть у собі ризики звести до абсурду спостереження і висновки.

Системне бачення допомагає аналізувати й оцінювати явище цілісно. До цього, до речі, закликає й наукознавство, яке, між іншим, чи не найбільшою мірою проявилося в Україні.

Так-от, говорячи про проблеми української науки чи - точніше - науки в Україні, давайте, колеги, серйозно говорити про стан речей, не вдаючись до словоблуддя.

Спочатку про високі оцінки наших учених за кордоном. У даному випадку мають на увазі зазвичай природничі науки - фізику, хімію, біологію та інші. Що попит на наших науковців є за межами України - це справді так.

Мені трапилося чимало разів пересікатися з фахівцями з медико-біологічних досліджень. Щоправда, впадає в око, що вихідців з України через їхню російськомовність і українобайдужість сприймають тут як Russians (русскіх), а є й такі, що самі ідентифікують себе такими.

Деякі з них, працюючи водночас і в Україні, якщо і не є відвертими прихильниками «русского міра», то мимовільними його агентами (сиріч - корисними ідіотами) себе проявляють. При цьому вони захищаються жупелом «інтернаціональності науки», хоч ідеться насправді не про науку, а про ментальність, світогляд, рівень національної свідомості й, зрештою, громадянської зрілості конкретного її (науки) представника.

На жаль, за дуже рідкісними винятками, на світові обшири практично не виходять суспільні науки. Рідкісні випадки складають прориви в історичних дослідженнях, але й ці досягнення не руйнують стереотипи, породжені ще вихідцями із Російської імперії та СРСР. Залишається живучим концепт, пов‘язаний з іменем Ґеорґія Вернадського - сина першого президента ВУАН В. Вернадського.

На превеликий жаль, наші історики навіть за межами України не сподобилися на створення історичної школи, здатної бодай почати руйнацію російського історичного міфу.

Проблема тут у тому, що саме суспільні науки в Україні світоглядно, ментально, методологічно й організаційно залишаються не так яловими, як неспроможними вирватися із теоретико-методологічних і організаційно-управлінських лещат радянської (себто російської) науки.

Справді-бо, від часу горбачовської перебудови, тобто за тридцять років, в Україні не проявилися світоглядно, ментально й методологічно україноцентричні наукові школи в історичних, економічних, психологічних, соціологічних, філософських, юридичних та інших науках. Навіть організаційно ні академічна, ні вишівська наука не зазнали системних змін.

Саме цим можна пояснити той факт, що жодна наукова інституція в Україні, жоден учений в Україні навіть не замислилися над тим, що головною перешкодою в поступі України є РАДЯНСЬКИЙ СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ, а відтак - що лише СИСТЕМНІ ЗМІНИ допоможуть Україні вийти на шлях успішного розвитку й стати однією з найбільших потуг світу.

Упродовж останнього десятиліття ми намагаємося розбудити і об‘єднати навколо нашої ідеї СИСТЕМНИХ ЗМІН бодай невелику кількість українських інтелектуалів, спроможних усвідомити нагальність таких змін і готових підставити своє плече.

Прикро, але доводиться констатувати: українські вчені залишаються апологетами звичних для них підходів, а в більшості суспільних наук продовжують домінувати якщо не відверті й агресивно налаштовані прислужники Москви, то безликі, світоглядно дезорієнтовані маргінали й носії ситуативних крайнощів, тобто люди, просто позбавлені системного, комплексного, цілісного бачення історичного досвіду, сучасних проблем і стратегічних перспектив розвитку України.

Володимир Іваненко
Український Університет

16 листопада 2019 р.

Назад до архіву Версія для друку