Версія для друку

Пам‘ятаємо, шануємо!

54 роки тому двоє українських парубків відчайдухів підняли над поневоленим Києвом наш стяг! Їх наймення: Георгій Москаленко та Віктор Кукса. Підняття українського прапора над корпусом Київського інституту народного господарства відбулося перед початком комуністичного свята 1 травня 1966 року. За цю акцію хлопців було нещадно покарано мордовськими концтаборами. Про геройський вчинок двох молодих людей нині нагадує скромна бронзова меморіальна табличка. 
 
Кукса працював електрозварником, а Москаленко вчився в цьому інституті. Вони запізналися, поселившись в одному гуртожитку. Особливо своїх патріотичних державницьких поглядів один від одного не приховували. На той час комуністична система завдавала чергових болючих ударів по українцях та українству. Пішли під суд і на заслання В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Іван Гель... Двоє патріотів не могли спокійно спостерігати за тим, як повертається сталінщина. Ідея синьо-жовтого прапора була не випадковою. Українське відродження на той час пустило міцне коріння в студентських гуртожитках, молодіжних клубах...
 
Віктор Кукса піднявся на будинок інституту із саморобним синьо-жовтим прапором та кухонним ножем, яким мав зрізати совєтське знамено. Москаленко залишився на варті біля пожежної драбини. Охоронці інституту перед травневими святами були добре підпиті, особ¬ливих проблем із вивішуванням національної фани не виникло. Місце вибрали спеціально: перед традиційною демонстрацією колони з усіх навколишніх масивів вишиковувалися саме навпроти інституту, тож полотнище могли бачити чимало людей. До речі, воно провисіло довше, ніж сподівалися наші герої. Як виявилося, спецслужби злякалися, що прапор міг бути замінований. На прапорі Георгій Москаленко вивів напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито» і намалював Тризуб. Пізніше через той напис хлопців і вирахували. Увесь інститут перевіряли за почерками допоки не віднайшли "диверсантів".
 
 
На політичній зоні хлопці опинилися в компанії однодумців. "Крім бандерівців це були дисиденти й націоналісти з України, країн Балтії і навіть Західної Білорусі, – згадував Віктор Кукса – Я потрапив до табору в мордовському селищі Явас, де вже на той час перебували Іван Гель, Богдан Горинь, Мустафа Джемільов... У політичному таборі тих років легше було почуватися людиною, ніж у радянській дійсності по інший бік колючого дроту. Жодного разу не чув, щоб хтось вилаявся матом. Навіть книжки читали, хоча потім доступ до бібліотеки нам обмежили..."
 
Історія з національним прапором поламала життя обом. І після звільнення із зони дисиденти не позбулися пильної уваги радянських репресивних органів. З відродженням нашої державності, обидва сміливці-прапороносці отримали пенсії з мізерними виплатами (!)... Поза тим, ці люди зберегли прекрасне тверде відчуття своєї моральної правоти! А ще дочекалися скромних орденів «За мужність» і меморіальну дошку на будівлі Університету імені Вадима Гетьмана. Героям слава! 
 
Світлини героїв після арешту.
 
Назад до архіву Версія для друку