Світлина з інтернету

Нарешті вислужився

А ви знали, що сьогодні, 11 травня виповнюється 300 років від дня народження всім відомого барона Мюнгаузена? Так, це не лише літературний персонаж, але й реальна особа. І біографія його аж ніяк не така красива й романтична, як у дійсно хорошому фільмі радянських часів за участі Янковського. 
 
Насправді, нікчема та звичний для тих часів (і для наших так само) московський прислужник та найманець. Якби не дотепні оповідання Распе, про нього б забули, як і про тисячі інших збіднілих німецьких дворян, які подалися служити російській короні, переважно усмиряючи та русифікуючи бунтівні околиці імперії.
 
От тільки сьогоднішній ювілей змусив задуматися про деякі паралелі... Прибув Карл-Фрідріх Гієронім до московитів ще у віці 17 років та в не надто гоноровому статусі пажа. Ну точнісінько, як і один наш нинішній персонаж також в отрочестві вперше попав до Москви й затрясся від любові й низькопоклонства та надовго отаборився в рашистській маскультурі в не надто гоноровій ролі блазня.
 
Пригадуєте його принизливий етюд зі зверненням до "найвеличнішого лідера, від якого залежить майбутнє моєї країни" - так, принаймні блазню здавалося. Там були знакові слова: "Заберите меня, Владимир Владимитрович! Хоть за долги, хоть как..." Десь так само напрошувався на службу до росіян і його попередник.
 
Справжній Мюнхгаузен відзначився також і на українській землі, брав участь у кампанії 1737-38 років під Очаковом та на інших ділянках Турецької війни. "Брав участь" - це дуже гучно. Він був пажем чоловіка принцеси Анни Леопольдівни герцога Антона-Ульріха Брауншвайдзького. Тож навіть звуків бою міг не чути, не те, щоб під кулями бігати. 
 
Недостачу реального героїзму компенсував побрехеньками. Тоді ще зовсім невинними, це вже пізніше став умілим інтриганом... Нарешті вислужився (не бойовими заслугами, а чолобитними проханнями про підвищення в чині) й став поручиком і командиром лейб-компанією - першою елітною ротою полку, що вміло відбивала крок на парадах та на балах. 
 
До Петербурга Мюнхгаузена його доброчинець так і не покликав, зате залишив з почесною місією брати участь у русифікації Риги. З чим колишній німецький дворянин справлявся цілком успішно й вправно впроваджував політику Російської імперії. Нікого не нагадує в наші дні?
 
Після чергового двірцевого перевороту в Петербурзі впав у немилість, але роками клянчив про підвищення й зрештою таки випросив чин ротмістра. В очікуванні нових чинів та відновлення ласки від царського престолу здійснив найвидатнішу подію свого життя - командував почесною вартою при зустрічі в Ризі нареченої цісаревича Софії-Фридерики Ангальт-Цербстської. Хто не в курсі, це головна курва імперії й майбутня імператриця Катерина ІІ. 
 
Отримавши ранг ротмістра та без реальних перспектив подальшого зростання Мюнхгаузен у віці 30 років (не дотягнув хлопець до 42, таки виявився лох...) повертається на історичну батьківщину свого роду, де гризеться з братами за спадщину, потім випрошує в російського військового відомства право на почесний ранг полковника з одночасним виходом на пенсію, але бажаного йому не дають і остаточно відраховують надокучливого прохача з воєнної служби. Останні 45 років свого життя барон проживає в родинному кублі всіма забутий - жодних історичних фактів з початку 1750-их по 1797 (рік смерті) не зафіксовано.
 
Отакий собі типовий російський холуй і прислужник, кляузник, інтриган і заправський брехун. Але є в його реальному (не літературному) житті бодай одна світла риса - барону Мюнхгаузену ніколи навіть в голову не прийшло стати президентом України чи ще якоїсь іншої нещасної держави...
 
І зовсім на останок - іменем Мюнхгаузена названо одну з форм симулятивного психічного розладу. Процитую два речення з Вікіпедії: "Загальноприйняте пояснення причин синдрому Мюнхгаузена стверджує, що симуляція хвороби дозволяє людям з цим синдромом отримувати увагу, піклування, симпатію та психологічну підтримку, яких їм не вистачає. .... Лікування людей, які мають синдром Мюнхгаузена, утруднене, тому що вони часто не бажають визнати наявне у них захворювання".
 
P.S.:  А вони навіть фізіономічно чимось схожі В барона ж не фото, а прикрашений парадний портрет. Мабуть усі брехуни мають певні спільні риси. 
 
Таки правий старенький Ламборзо: Бог шельму мітить...
 
Назад до архіву Версія для друку