Версія для друку

Дилетантизм як традиція

Що у помічника на умі, те у начальника на язиці

Трапилося послухати майже годинне інтерв‘ю Андрія Єрмака - випускника Київського інституту міжнародних відносин і першого помічника президента України (див.: https://youtu.be/VSxlHWTidVQ).

Що вам сказати? Я не почув тут виважену україноцентричну позицію висококваліфікованого юриста-міжнародника. Усе, що говорить Єрмак, - це рівень мислення й осмислення фактів, подій і явищ на рівні студента-першокурсника, який прийшов на іспит абсолютно непідготовленим і тому викручується, як тільки може, використовуючи звичну риторику школяра-старшокласника.

Аж надто багато уваги приділяючи своїй явно улюбленій темі - кіновиробництву, він тут проявляє себе як аматор, який із захопленням говорить про абсолютно незнану йому сферу та її роль у суспільстві.

Отже, маємо перед собою особу, яка не стала висококваліфікованим юристом-міжнародником, захопилася кіновиробництвом, а тепер стала аматором у політиці й, як сам Єрмак безперестанку наголошує, хоче зробити успішним президентство іншої особи, яка, також маючи диплом юриста, ніколи не проявила себе як правника, яка натомість стала успішнішим за свого помічника кіношником-аматором, так само сприймаючи кіно як «найважливіше з мистецтв» для продукування бабла, але аж ніяк не для збагачення української культури й уславлення України, і яка стала таким же політиком-аматором, не демонструючи намірів навчитися бодай належних для спілкування на зустрічах у верхах манер (культури).

А. Єрмак наголошує, що його бос обрався на президента лише на п’ять років, щоб «зробити добре діло для країни». Якщо у вас такі благі наміри, чому ви не скористалися можливістю для того, щоб підібрати в АПУ чи ОПУ, у ВРУ, КМ України та на голів обласних адміністрацій україноцентричних фахівців найвищого класу з винятковими морально-етичними чеснотами, здатних стратегічно й системно мислити, щоб ініціювати СИСТЕМНІ ЗМІНИ, за рік-півтора випрацювати науково виважені проекти цих змін, а потім за три-чотири роки запустити процес цих СИСТЕМНИХ ЗМІН, задавши їм таку інерцію, яка ці зміни зробила б незворотними?

Я знаю: це питання риторичне, і ви на нього не одержите притомної відповіді ні від самого Зє, ні від його єрмаків, ні від богдАнів-бОгданів, ні від разумкових з арахаміями, ні від гончаруків. Бо не для цього на політичну арену України вийшли «зелені більшшовики». З усього видно, що вони прийшли для того, щоб продовжити справу своїх батьків, дідів і прадідів: «То, што отци нє допєлі, ми допойом».

Дилетантизм від самого початку був і залишається донині однією з визначальних ознак радянського суспільного устрою з його авторитарно-тоталітарною традицією і адміністративно-командним способом урядування. «Зелені» демонструють це денно і нощно («двадцять чотири на сім», як каже Єрмак), прикриваючись пустопорожньою і псевдопатріотичною риторикою, характерним прикладом якої є потік свідомості нашого сьогоднішнього героя. Хоч він і кривиться, проголошуючи окремі явно невідповідні його справжньому світогляду сентенції, але добре, що хоч не «бекає» і «мекає», як це робить той, у кого він є першим помічником (а що у помічника на умі, те у начальника на язиці). Отож і на цьому спасибі.

Очевидно, що, за великим рахунком, українське суспільство це все МУСИТЬ пройти, бо воно цього свідомо чи несвідомо ХОТІЛО, воно це ЗАСЛУЖИЛО. Інакше хоча б притомна частина суспільства уже сприйняла б ідею СИСТЕМНИХ ЗМІН, і вже українське суспільство активно підносило б рівень своєї національної свідомості й громадянської зрілості...

Володимир Іваненко
Український Університет

5 лютого 2020 р.

Назад до архіву Версія для друку